Медичні відомості - Хвороби, спричинені забрудненням навколишнього середовища

Хвороби, спричинені забрудненням навколишнього середовища

До ризику захворіти свій внесок робить і оточуюче середовище (надворі, вдома чи на роботі), вплив якого важко виявити у конкретного пацієнта, як, наприклад, за хронічного бронхіту чи раку різних органів.

Зрідка фактори навколишнього середовища викликають очевидне клінічне захворювання, що дає змогу з'ясувати його причину. У цьому розділі описуються деякі з цих хвороб без спроби звернутися до значно ширшої проблеми впливу навколишнього середовища на здоров'я. Згадані тут захворювання можуть бути наслідком впливу факторів загального чи місцевого середовища, бо відповідний опис професійних захворювань у підручнику подати не маємо можливости. Натомість наведені деякі поради для допомоги лікарю в пошуках інформації про вплив певних факторів на здоров'я людини .

ГОСТРИЙ ТРАХЕОБРОНХІТ ТА НАБРЯК ЛЕГЕНЬ

Забруднення повітря промисловими підприємствами часом досягало критичних рівнів, спричинюючи очевидні гострі захворювання та підвищення смертности. У повітрі реєструють суміш відходів місцевої промисловості!, а кліматичні умови такі, що затримують забруднене повітря низько над землею. Наприклад, у лондонських смогах 1952 та 1956 років виявили сажу та двоокис сірки, що утворилися від згоряння вугілля в домашніх печах. Аварії в долині М'юз в Бельгії в 1930 році та Донорі (Пенсільванія) у 1948 році були пов'язані з викидами фторидів місцевими металоплавильнями. А при аваріях у Лос-Анджелесі в 1942, 1954 та 1955 роках, а також в Піскатаварі (Нью-Джерсі) вплив сонячного світла на вихлопи транспортних засобів та заводські викиди спричинив підвищення рівня окислювачів у повітрі. Іноді місцеві аварії можуть бути наслідком випадкового витікання газу з якогось промислового джерела, як, наприклад, хлору чи аміаку з пошкодженої цистерни на автотранспорті чи залізниці, або вибуху, що стався після витікання ізоціянітів під час аварії у Бхопалі (Індія). На виробництві можливе витікання хлору, аміаку, окисів азоту, двоокису сірки, кислот, лугів та багатьох інших подразнювачів чи токсичних речовин.

Люди старшого віку, а також ті, хто страждає на респіраторні та серцеві захворювання, особливо чутливі до захворювань, викликаних високими рівнями промислових відходів. У деяких випадках помітний, хоч і нетривалий вплив шкідливих речовин відчували на собі футболісти, можливо через посилене дихання.

Клінічні ознаки

Спостерігаються гостре подразнення, набряк та підвищена секреція слизових оболонок дихальної системи, подразнення очей, риніт, ангіна, болі в грудях, кашель та дихання із присвистом. Симптоми можуть посилюватися у астматиків, у декого виникає задишка, а в крайніх випадках піниста мокрота, ціяноза, базальний хрускіт та гіпоксія вказують на набряк легень. Початок проявів симптомів після особливо сильної дії шкідливих речовин може затриматися на кілька годин. Трапляються смертні випадки, які нараховують від кількох десятків чоловік у деяких з названих аварій до кількох тисяч у лондонських смогах. Смерть, як правило, спричинюється як серцевою, так і респіраторною недостатністю.

Лікування

Необхідно якомого швидше вийти з зони забрудненого повітря. Відомо, що деякі люди на якийсь час позбувалися певних симптомів, по-вертаючись у свій дім і зачиняючи вікна. У разі необхідності — застосування підтримуючої терапії, враховуючи реґулювання кисню, лікування бронхоспазму, серцевої недостатності та підтримку дихання.

ХРОНІЧНИЙ БРОНХІТ ТА РОЗЛАДИ ДИХАННЯ

Якщо головною причиною хронічного бронхіту (хронічної гіперсекреції слизових оболонок) та хронічного розладу дихання є куріння, то забруднене повітря ускладнює ці хвороби. Доведено, що захворюваність і смертність з цих причин пов'язані з урбанізацією, забрудненням повітря та туманами. У Великобританії поліпшення стану повітря привело до зменшення смертності від хронічного бронхіту чи емфіземи (на що, поза сумнівом, вплинули зміни в звичці курити, а тому уже не можна визначити справжнє співвідношення між забрудненням повітря і рівнями виникнення бронхітів).

НАБУТА АСТМА, СЕЗОННИЙ РИНІТ, КОН'ЮНКТИВІТ

На сезонний риніт (сінну лихоманку), набуту астму та кон'юнктивіт у схильних до алергії людей сильно впливають алергени, що літають у повітрі. Добре відомі приклади — алергії на пилок рослин в Епропі та пилок жовтого зілля в Північній Америці, втім, відомі також місцеві різновиди. Aspergillus fumigatus — ґрунтова цвіль, спори якої, що переносяться вітром, можуть осісти на слизовій оболонці бронхів, викликаючи в астматиків алергійну пневмонію (алергійна бронхо-легенева аспергільоза), чи створюючи колонії на легеневих кістах чи порожнині у формі міцетоми.
Астму можуть викликати безліч збудників (наприклад, ізоціяніти чи каніфоль).

ОТРУЄННЯ СВИНЦЕМ

Більшу частину загальної денної норми свинцю люди одержують з їжі та напоїв, а також вдиханням шкідливих відходів у повітрі. Головними джерелами свинцю у навколишньому середовищі є домішки в паливі, що вивільнюються у відходах транспортних засобів, та різноманітні промислові викиди. Свинець накопичується вздовж доріг та поблизу свинцевих плавилень або там, де спалюють браковані батареї. Він осідає на овочах і фруктах. До інших джерел належать водопровідні труби та цистерни з свинцю, а також тара з свинцевим припоєм для зберігання їжі, вина та напоїв, та керамічний посуд, у якому свинець у поливі чи пігменті не був достатньо стійким, або ж самогон, виготовлений в апараті з бракованих автомобільних радіаторів. Особливо ризикують діти, коли вони жують траву чи з'ї¬дають фарбу з свинцевою основою зі старих будинків або ж землю біля цих будинків.

Перший прояв дії свинцю — це втручання його в ферменти (ензими), які відповідають за вироблення гемоглобіну, зокрема дегідратази амінолевулінової кислоти (ДАЛК) та гемосинтетази з акумуляцією субстратів амінолевулінової кислоти (АЛК), протопорфирину IX в еритроцитах та АЛК і копропорфиринів у сечі. Розлад обміну АЛК трапляється при нижчому вмісті свинцю в крові, ніж це характерно для клінічного захворювання, найпершою озна¬кою його є анемія. Анемія у її мікроцитному різновиді з сідероцитами може супроводжуватися базофільною зернистістю еритроцитів.

Клінічні ознаки

Спостерігається втома та в'ялість, загальні тривалі тупі болі в м'язах та суглобах, дискомфорт в животі, діарея або поганий запах з роту. У хворих із сильним ураженням спостерігаються болі та кольки в животі, запори та моторнопериферична невропатія. У екстремальних випадках може бути нирковий тубулярний розлад та енцефалопатія, особливо у дітей. Сині лінії на краях ясен та радіографічні свинцеві лінії на довгих кістках (окрім дітей) зустрічаються рідко.

Обстеження

Лабораторні аналізи показують збільшення вмісту свинцю в крові (у цілісній крові майже весь свинець зв'язується з еритроцитами), підвищення концентрації АЛК та копропорфирину в сечі. Еритроцитні концентрації ДАЛК зменшені. У дітей нормальний вміст свинцю в крові з віком збільшується. Наприклад, на першому році життя він становить близько 3 мг/100 мл, у віці від 4 до 13 років — близько 13 мг/100 мм. Рівень свинцю у дорослих складає 10—25 г/100 мл незалежно від віку. В середньому, якщо екстраполювати наслідки вивчення дії отруйника та реакцію організму на нього, то невиявлений вплив рівня крови на активність ДАЛК в еритроцитах становить близько 10 мг/100 мл. Рівень, що не виявляється у зв’язку з анемією, — 50—100 мг/100 мл (40мг/100 мл у дітей з дефіцитом заліза). За значної мозкової дисфункції показник становитиме близько 50 мг/100 мл у дітей, 60—70 мг/мЗ у дорослих. Зараз вивчається питання про вплив проміжних рівнів свинцю в крові на розумові здібності дітей.

Лікування

Воно полягає у швидкому виведенні пацієнта із зони дії отруйника, а також підтримуюча терапія при сильних отруєннях, лікування приступів діазепамом (0,5% розчин, 10—20 мг із швидкістю 0,5 мл (2,5 мг) за З0 сек), підтримка водно-електролітного обміну та лікування церебрального набряку дексаметазоном (10 мг внутрішньовенно, а далі по 4 мг внутрішньом'язово кожних 6 год упродовж 2—10 днів) та маннітолом (50—200 г внутрішньовенно кожні 24 год). Симптоматичним хворим чи тим, у кого рівні свинцю в крові становлять понад 100 г/100 мл, слід запровадити хелатну терапію, їстівний calcium sodium (до 40 мг/кг двічі на добу внутрішньовенно в 0,9% розчині NaCl) та димеркапрол (2,5—3 мг/кг внутрішньом'язово кожних 4 год протягом двох днів, а далі зменшувати) використовується парентерально, а d-пеніциламін перорально.
У разі виявлення отруєння свинцем і у випадку інших хвороб чи хвороб, спричинених навколишнім середовищем, мають бути повідомлені медичний радник комісії зайнятості чи працівник охорони здоров'я при комітеті з проблем навколишнього середовища (залежно від джерела отруєння), аби решта людей могла захиститися від впливу шкідливих факторів.

ОТРУЄННЯ РТУТТЮ

Основним джерелом ртуті у навколишньому середовищі є природна дегазація земної кори. Джерела додаткового надходження цього елементу пов'язані з діяльністю людини — це спалювання твердого палива, виробництво сталі, цементу, фосфату та виплавка металів із сульфідних руд. Їжа — основний шлях споживання ртуті, коли це не пов'язано з професійною занятістю, оскільки метилортутні сполуки накопичуються у рибі за рахунок того, що вона водиться у забруднених водах. Сплески хронічного ртутного отруєння серед населення в цілому траплялися в селах навколо затоки Мінімата, а також на річці Ніігата в Японії. В обох випадках ртутні сполуки, джерелом яких була місцева промисловість, отруїли воду й рибу. Відомо понад тисячу випадків хронічного ртутного отруєння. Інші епідемії трапляються через етилові чи метилові ртутні фунгіциди для протруєння зерна, яке планувалося зберігати для посіву, а насправді було використано для випічки хліба. Найбільша з таких епідемій сталася в Іраці, коли було госпіталізовано понад 6000 чоловік.

Клінічні ознаки

Найхарактернішими ознаками хронічного от-руєння ртуттю є парестезія, скорочення поля зору, ушкодження слуху та атаксія. Клясичні симптоми сильного отруєння включають еретизм (дратівливість, збудливість, втрату пам'яти, безсоння, надмірне потіння та приливи крови), динамічне тремтіння та гінгівіт. Іноді спостерігаються ушкодження нирок. Клінічні прояви не дуже змінюються навіть після припинення дії отруйника. Гостре отруєння ртуттю внаслідок перетравлення великої кількости будь-якої ртутної сполуки призводить до кровотечі з кишечника та його некрози, блювання, серцево-судинної та ниркової недостатности. Після вдихання ртутних випарів може виникнути гострий легеневий набряк.

Лікування

Хронічне неорганічне отруєння ртуттю

Хворих, які зазнали великого впливу отруйника, або симптоматичних хворих лікують дімеркапролом. Пеніциламін призначають тим, хто зазнав незначного впливу або асимптоматичним хворим. У окремих випадках при нирковій недостатності може знадобитися гемодіяліза.

Гостре отруєння

Іноді необхідно підтримувати дихання, водно-електролітний обмін, показане промивання шлунку, приймання деревного вугілля перорально (5—Югна 100—200 мл води з повторюванням кожні 15—20 хв) та послаблюючого з магнезією. Лікування органічного отруєння ртуттю менш ефективне. Пеніциламін (1—2 г щоденно орально в розділених дозах перед їжею) та тіолова смола, що не абсорбується, можуть зменшите концентрації ртуті в крові, хоча це не завжди приводить до значного клінічного поліпшення. Протипоказано дімеркапрол, оскільки він збільшує концентрацію ртуті в мозку.

ФЛЮОРОЗА (хронічна інтоксикація фтором)

Флюороза скелета трапляється в деяких ендемічних тропічних та субтропічних районах з високим вмістом фтору у ґрунті та воді. В неендемічних регіонах вона може виникнути як наслідок впливу промислового виробництва — алюмінієвої промисловості, магнезійних плавилень, переробки фтору та виробництва суперфосфатів. Кістки склерозуються, а в інших органах спостерігається втрата кальцію.

Клінічні ознаки

У дітей найтяжчі впливи виявляються у формі вальгусного коліна та varum, латеральних викривлень бедра, шаблеподібної гомілки, деформації ребер, грудної клітки, тіла хребців, тазу та суглобів. Слабші форми проявляються як плямисті ураження зубів. У дорослих дія отруйника, що пов'язана з професійною зайнятістю, може сприяти збільшенню щільности кісток та потовщенню довгих кісток, розвитку екзостозів (наростів на кістках) та остеофітів (наростів на кінцях кісток) (наприклад, шпора на зап'ясті), втрати кальцію у зв'язках, сухожиллях та кріпленнях м'язів, поліартралгії (болі в суглобах) та артрозів. Хребет може стати неподатливим і іноді спостерігається скорочення м'язів стегон та колін. Професійне отруєння фторидами чи гідрофторовою кислотою може спричинити гостре й тяжке захворювання з опіками шкіри та очей, гострий трахеобронхіт, легеневий набряк та гіпокальціємію внаслідок вживання кальцію, що перетворюється на фторид кальцію.

Лікування

Ефективного лікування флюорози не існує. Однак її лікують глюконатом кальцію, місце ураження — гелем.

ПОЛІХЛОРОВАНІ БІФЕНІЛИ

Поліхлоровані біфеніли (ПХБ) — це рідини, вперше були одержані в 30-ті роки XX сторіччя. Вони істотно поширилися в навколишньому середовищі, особливо у воді, рибі, птахах, що їдять рибу, а також у ґрунті неподалік від джерел зараження. ПХБ використовують як електроізолятори у трансформаторах, батареях (навіть у деяких побутових приладах), системах передачі тепла і охолодження, гідравлічних системах і вакуумних помпах тощо. Використання ПБХ нині у багатьох країнах обмежено або припинено, проте в деяких галузях їх таки застосовують, особливо при обробці хімічних відходів, при пожежах та аваріях, очищенні заражених районів, обслуговуванні та демонтажу застарілого електрообладнання. Отже, деякі професійні групи зазнають впливу ПХБ. Ризикує заразитися і населення, що проживає поблизу крематоріїв з недостатньо високими температурами спалювання. Низькі рівні ПБХ можна виявити у багатьох жителів найбільш розвинених індустріальних і промислових районів. Мають здатність накопичуватися навіть у материнському молоці. Отруєння ПБХ визнається професійним захворюванням, його поширення серед населення, як це трапилося в Японії (хвороба Юшо) та на Тайвані, пояснюється зараженням рисової олії.

Клінічні ознаки

Найбільш вражаючіші наслідки — надмірне виділення сліз, пігментація та вугреподібні висипи на шкірі (хлоракне, що також можуть бути спричинені діоксинами), стійкий продуктивний кашель. Спостерігається також головний біль та інші неспецифічні розлади центральної нервової системи, парестезія, а також ушкодження печінки та імуносупресія. Іноді виникають гепатоми. Від уражених матерів народжуються малі та піґментовані діти. Після аварії в Юшо звичними були внутрішньоутробна смерть та патології. За сильної дії подразнюються очі, шкіра та дихальні шляхи.

Лікування

Лікування полягає у виведенні з-під дії ПХБ та загальних підтримуючих заходах. Якогось специфічного лікування не існує.

СИНДРОМ "ПРИМІЩЕННЯ"

Цей доброякісний синдром трапляється у тих, хто працює в сучасних, обладнаних кондиціонерами приміщеннях. Причини невідомі, однак до важливих факторів можуть бути зараховані змінна температура та вологість повітря, циклічні спалахи флуоресцентного світла, низькі рівні випаровування органічних хімікатів, таких як формальдегід чи розчинники, а також психологічні фактори.

Клінічні ознаки

Це різноманітні поєднання свербежу, щеміння та дискомфорту в очах, у горлі, головний біль, нежить, сухість шкіри та сонливість. Симптоми посилюються в другій половині робочого дня, а також наприкінці тижня і більше поширені серед жінок. Вони швидко зникають, коли людина покидає робочу кімнату.

Лікування

Не вимагається ніякого специфічного лікування, хоч зміна обстановки в приміщенні може бути корисною.

Вплив забруднень атмосферного повітря на здоров'я і санітарні умови життя населення - http://profmed.org.ua