menu
Рикетсіози

Рикетсії є природними паразитами порожнини кишечнику членистоногих. Деякі види є паразитами вищих ссавців, в тому числі людини. Інфекція здебільшого потрапляє до людини через шкіру від екскрементів членистоногих, але заразною є також слина деяких кусаючих носіїв. (Основні характеристики рикетсіозів з'ясовано в табл. 5.17). Іксодові кліщі іноді передають інфекцію наступному поколінню трансоваріяльно. Тому цих членистоногих можна вважати як нагромаджувачами, так і носіями інфекції.

Патогенез
В організмі людини рикетсії розмножуються в ендотеліяльних клітинах судин, зокрема капілярів, викликаючи патологічні зміни у шкірі, центральній нервовій системі, серці, легенях, нирках і в кісткових м'язах. Ендотеліяльна проліферація, пов'язана з периваскулярною реакцією (вузлики Френкеля), може призвести до тромбозів і малих крововиливів. При епідемічному висипному тифові в першу чергу уражується мозок, а при лихоманці цуцугамуші — серцево-судинна система і легені.
Загальними клінічними проявами є гарячка, тяжка прострація, розумовий розлад і часто висип.
За кліщової рикетсіози і цуцугамуші часто з'являються струпи. Ці некротичні виразки, часто з кіркою, виникають на місцях укусів через васкуліт, який розвивається після імунологічного розпізнавання мікроорганізмів. Часто збільшуються реґіонарні лімфатичні вузли. До рикетсійних хвороб відносяться епідемічний висипний тиф, ендемічний блошиний тиф (пацюкова рикетсіоза), кліщова рикетсіоза і лихоманка цуцугамуші.

ЕПІДЕМІЧНИЙ ТИФ
Епідемічний висипний тиф спричинюється мікроорганізмами R.Prowazeki і передається зараженими екскрементами платяної воші Pediculus humanuSy як правило, через розчухування шкіри або, рідше, інгаляційно. Доведено, що від хворих на епідемічний тиф людей інфекція переходить через інфіковані воші на інших людей. Воші залишають хворих, коли ті знаходяться у стані гарячки. В умовах скупчености хвороба швидко поширюється. Під час міжепідемічних періодів хвороба може зберігатись у інапаратній чи латентній формах або, можливо, завдяки зараженим блохам і пацюкам. Висипний тиф переважно зустрічається у деяких регіонах Африки (найчастіше в Ефіопії і Руанді), у Південно-Американських Андах і в Афганістані. Великі епідемії спалахували в Європі — здебільшого як наслідки війни. Інкубаційний період триває 12 — 14 діб.

Клінічні ознаки
Хворий кілька днів може відчувати занедужання, але частіше хвороба починається раптово. Людину кидає то в холод, то в жар, відчувається суцільний головний біль, болі у спині і кінцівках, починається бронхіт і запор. Обличчя раптово червоніє, потім стає синюшним, очі закисають, свідомість потьмарена і сплутана.
Висип з'являється на 4 — 6 добу і часто нагадує кір. На ранній стадії свого розвитку висип зникає при натисканні, але невдовзі він стає петехіяльним, з підшкірними плямистими ураженнями різної форми і кольору. Спочатку висип з'являється в паху, бокових поверхнях живота і на тильному боці кистей рук, згодом на тулубі і передпліччях. Шия і обличчя уражуються рідко.
Протягом другого тижня симптоми спостерігаються. На губах скупчуються виразки. Утруднене висовування і трапляється фіблярне посіпування язика. Він стає сухим. Селезінка збільшена, пульс сповільнюється, у хворого потьмарюється свідомість, він марить. Наприкінці другого тижня температура швидко падає, і хворий поступово одужує. У тяжких випадках смерть, як правило, настає на другий тиждень від токсемії, серцевої або ниркової недостатності або пневмонії.

Ускладнення
Характерні ускладнення з'ясовано в інформаційному блоці.

Діагноз
Діагноз можна встановити тільки під час епідемії, за легкої форми хвороби її ознаки мало виразні. 

ЕНДЕМІЧНИЙ ТИФ
Блошиний, або "ендемічний" тиф, спричинюваний мікроорганізмами R.mooseri, зустрічається по всьому світі. Людина заражується під час розчухування від екскрементів або залишків розчавлених бліх, які раніше живилися на заражених пацюках. Інкубаційний період триває 8 — 14 діб. Симптоми нагадують симптоми висипного тифу легкої форми. Висип може бути дуже мізерним і тимчасовим. Лабораторні засоби діагностування і лікування розглянуто далі.

КЛІЩОВІ РИКЕТСІОЗНІ ЛИХОМАНКИ

ПЛЯМИСТА ЛИХОМАНКА СКЕЛЯСТИХ ГІР
Збудники хвороби — мікроорганізми R.rickeftsii — передаються укусами твердих (Ixodid) кліщів, об'єктами зараження стають гризуни і собаки, іноді — люди. Хвороба дуже поширена, її випадки частішають у західних та південно-східних штатах США, а також у Південній Америці. Патологічні зміни схожі з тими, що бувають за епідемічного тифу. Інкубаційний період триває близько 7 діб.

Клінічні ознаки
На місці укусу може утворитися струп із збільшенням реґіонарних лімфатичних вузлів. Симптоми дуже нагадують ознаки висипного тифу. Приблизно на третій-четвертий день з'являється висип, схожий на кірний, який через кілька годин розвивається до типової макулопапульозної форми. З кожним днем він стає все більш виразним, вузликуватим і, нарешті, петехіяльним. Висип спочатку з'являється на кистях, передпліччях і гомілково-стопних суглобах, через 24 — 48 год поширюється на спину, кінцівки, груди і, нарешті, на живіт, де виявляє себе найменше. Висип часто розвивається на долонях, ступнях і обличчі. Можливі численні петехіяльні крововиливи. В тяжких випадках трапляються численні шкірні і підшкірні крововиливи. Печінка і селезінка збільшені. Ускладнення такі ж, як і за висипного тифу, але гангрена спостерігається частіше. Без лікування протікання хвороби може бути легким або у тяжкій формі з летальним кінцем.

Діагноз
Діагноз можна поставити, якщо відомо про укуси кліщами. Допомогти може характер висипу, що починає з'являтися на периферії. Лабораторні засоби діагностування розглянуто далі. Швидким і ефективним способом виявлення мікроорганізмів є імунофлюоресценція в заморожених зрізах біоптату шкіри.

ІНШІ ФОРМИ КЛІЩОВИХ РИКЕТСІОЗІВ
Африканську кліщову рикетсіозну лихоманку у Південній і Східній Африці спричинюють мікроорганізми R.conori та їхній підштам R.Conori.pijperi. Носіями інфекції є собаки і гризуни. З цією хворобою схожа "прищувата лихоманка" Середземномор'я, а також інфекційна хвороба у Квінсленді, збудником якої є R.australis. Заражені тверді кліщі можуть причепитися під час прогулянки по луках і пасовищах або їх приносять в дім собаки. Туристи часто хворіють на кліщовий тиф і завозять його до Великобританії. Ретельне обстеження необхідне для того, щоб знайти натяк на струп і макулопапульозний висип на тулубові, кінцівках, долонях і ступнях. За тяжких форм хвороб цього типу можуть виникати деліріозний синдром і запалення мозкової оболонки, але, як правило, ці захворювання закінчуються одужанням.

ЛИХОМАНКА ЦУЦУГАМУШІ
Японська річкова, або "скребчата", лихоманка спричинюється R.tsutsugamushi , що передаються укусами личинкових тромбікулідних кліщів. Хвороба зустрічається на Далекому Сході, в Ассамі, Бірмі, Пакистані, Бангладеш, Індії, Індонезії, на Південних Тихоокеанських Островах і у Квінсленді.

Патогенез
Вона нагадує патогенезу висипного тифу, але зміни в легенях більш виражені. У багатьох хворих в період інкубації з'являється первинний афект у вигляді одного чи більше струпів, оточених червоним вінчиком, і реґіонарним лімфаденітом. Інкубаційний період триває близько 9 діб.

Клінічні ознаки
Звичними є легкі або субклінічні випадки. Хвороба, як правило, починається раптово з головного болю, часто ретроорбітального, гарячки, поганого самопочуття, кволости і кашлю. За тяжкої форми загальні симптоми посилюються апатією і прострацією. Часто приблизно на 5 — 7 добу з'являється ерітематозний макулопапульозний висип, який поширюється на тулуб, обличчя і кінцівки, в тому числі долоні і ступні, розвивається безболісний поліаденіт. До 14 доби висип слабшає. Температура швидко підвищується і зберігається у вигляді переміжної гарячки з потовиділенням, поки не спаде внаслідок ослаблення проявів захворювання десь на 12 — 18 добу. За тяжкої форми хворий знесилюється кашлем, пневмонією, запамороченням і глухотою. Можуть розвинутись серцева та ниркова недостатність, кровотеча. Одужання часто повільне, кілька тижнів може тривати тахікардія.

Діагноз
В ендемічних районах діагнозу часто можна встановити за клінічними ознаками. Лабораторні засоби діагностування розглянуто нижче.

Лікування
Лікування лихоманки цуцугамуші розглянуто нижче.

ІНШІ РИКЕТСІОЗИ

ВЕЗИКУЛЬОЗНА РИКЕТСІОЗА
Збудник R.akari потрапляє в організм людини під час укусів домашніми мишами. Ця хвороба, напевне, обмежується Нью-Йорком і Філадельфією, де миші знову пристосувались жити на купах сміття біля багатоквартирних будинків.

Клінічні ознаки
Хвороба починається з папули у місці укусу, що розвивається в струп. Через тиждень починаються раптовий приступ гарячки, потовиділення, біль у спині, з'являється макулопапульозний висип, невдовзі він стає везикульозним та струпчатим і згодом загоюється без шрамування.

ТРАНШЕЙНА ЛИХОМАНКА
Збудник R.guintana потрапляє в організм людини через екскременти мишей. Спалахнула хвороба вперше під час першої світової війни в Европі серед солдатів в окопах і вдруге — під час другої світової війни в СРСР. В інших місцях зустрічається рідко. Інкубаційний період триває 10 — 20 діб.

Клінічні ознаки
Хвороба починається раптово головним болем, сильними болями в тулубі і кінцівках. Температура різко підвищується і залишається високою 5 — 7 діб. Початкова стадія схожа на легку форму висипного тифу, але загальними є рецидиви гарячки з інтервалами 5 — 6 діб, які можуть знесилити хворого.

Діагностування рикетсіозів
Реакція Вейля-Фелікса, або реакція неспецифічної аглютинації з протейним антигеном ОХ 19 або ОХК, допомагає у диференціяції заражень людини (табл. 5.17). Діагностичним є чотириразове зростання титру.
Видоспецифічні антитіла можуть бути виявлені за допомогою реакції зв'язування комплементу, мікроаглютинації і флюоресценції у спеціалізованих лабораторіях. Рикетсії можна виділити на першому тижні хвороби із крови морських свинок чи мишей.

Лікування заражених рикетсіозів
Різноманітні лихоманки рикетсійного походження відрізняються за ступенем тяжкості, але всі вони реаґують на тетрациклін або хлорамфенікол. Тетрациклін призначають в дозі 500 мг 4 рази на день. Хвороба звичайно втихає за 2 або 3 доби. Курс тетрацикліну слід продовжити ще 2-3 дні після зникнення гарячки, оскільки існує можливість рецидиву. В ендемічних районах добрих результатів досягнуто при лікуванні висипного тифу і лихоманки цуцугамуші застосуванням однієї дози 100 мг доксицикліну.
Важливе значення має ретельний догляд за хворими, особливо за епідемічного тифу.

За деліріозного синдрому необхідно призначати седативні засоби, а при кровотечі — переливання крови. Поворотний тиф і черевний тиф є звичайними інтеркурентними інфекціями при епідемічному тифові, а пневмонія — при цуцугамуші. Одужання здебільшого тривале, особливо в осіб старшого віку.

Профілактика
Для попередження висипного і ендемічного тифів та траншейної лихоманки слід позбави¬тись вошей, бліх і їхніх екскрементів. Інсектицидним порошком можна обробляти білизну без роздягання хворих; 5% карборіл або 0,5% малатіон діють ефективніше, ніж 2% гамабензолгексахлорид і ДДТ, до яких воші часто стійкі. Інсектицидний порошок на підлозі і ліжках вбиває виплодок бліх. Щоб запобігти ендемічному тифові, харчові склади і зерносховища слід захищати від щурів. Щурів і їхніх бліх необхідно знищувати.
Персонал, що обслуговує хворих на висипний тиф, повинен носити захисний одяг, просочений комаховим репелентом, таким як диметилфталат (ДМФ). Пацієнтів необхідно мити і після цього обробляти інсектицидом. Вони небезпечні для інших людей, якщо їхню одежу не дезинфікувати інсектицидом у пластикових мішках або не стерилізувати в домашніх умовах чи автоклавах.
Щоб вберегтися від кліщової рикетсіози, не слід дозволяти собакам спати у спальнях, треба також періодично звільняти їх від кліщів за допомогою хірургічних щипців. Під час ходіння по луках і пасовищах на ногах має бути взуття — це зменшить ризик причеплення заражених кліщів. Важливі також швидке видалення кліщів і очищення місць укусів. Підлоги брусованих будиночків у США необхідно щороку обробляти креозотом.
Кліщову рикетсіозу можна набути у чагарниках в ендемічних районах. Захист від личинок кліщів забезпечує спеціальний одяг, внутрішній бік якого просочують раз на тиждень репелентом. Кліщів можна знищувати обприскуванням з повітря заражених районів алдріном або диелдріном, повторюючи це кожні 3 місяці.
Активна імунізація. Вакцини можуть бути виготовлені із вбитих збудників R.prowazeki, R.mooseri або R.rickettsi, що були вирощені на куриному білку. Такі вакцини є не скрізь.
Хеміопрофілактика рикетсіозів. Деякою мірою від рикетсіозів можна захиститися за допомогою доксицикліну (100 мг щотижнева).

КУ-ЛИХОМАНКА
Ку-лихоманка спричинюється рикетсієподібними мікроорганізмами Coxiella burriettiU які дуже поширені в природі і відзначаються великою стійкістю до висушування. Ці мікроорганізми переносяться кліщами серед тварин, зокрема великої рогатої худоби і овець. До організму людини інфекція потрапляє при контакті з домашніми птахами та повітряно-пиловим шляхом. Іншим джерелом зараження є не пастеризоване молоко. Інкубаційний період триває 7 — 14 діб.

Клінічні ознаки
Клінічною ознакою хвороби є її мінливість, від субклінічних форм до смертоносного енцефаліту чи ендокардиту. Гостра ку-лихоманка здебільшого починається подібно грипові з гіпертермії, міалгії, головного болю і потовиділення. У багатьох випадках хвороба закінчується одужанням і без спеціального лікування. Якщо у пацієнтів кашель, рентгенологічне обстеження може виявити пневмонію. Серед менш характерних ознак ку-лихоманки — гепатит, міокардит, епідидимоорхіт і остеомієліт.

Діагноз
На ку-лихоманку хворіють частіше сільські жителі, особливо якщо вони мають професійний контакт зі свійськими тваринами. С burnet Ні не розвиваються у звичайній гемокультурі. Тому можна вважати, що ку-лихоманка можлива у пацієнтів з клінічними виявами ендокардиту, які мають стерильну гемокултуру. Діягноза ку-лихоманки потверджується виявленням сироваткових антитіл до двох полісахаридних антигенів C.burnettii. Гостре зараження потверджується чотириразовим зростанням титру антитіл фази II у спарених зразках крови, взятих з інтервалами 10 і 14 діб. Титри антитіл фази І зростають повільніше, ніж фази II, і стабільність обох дає підставу підозрювати хронічну інфекцію.

Лікування
C.burnettii чутливі до тетрациклінів, кліндаміцину, хлорамфеніколу і рифампіцину. За гострої форми ефективними є застосування тетрацикліну в дозі 500 мг 4 рази на день протягом 2-3 тижнів або доксицикліну по 200 мг щоденно. Лікування продовжують 2 тижні. Хронічні інфекції, що супроводжуються ендокардитом, лікуються тривалим вживанням тетрацикліну разом з кліндаміцином або рифампіцином.