Регуляція імунних відповідей
Специфічна імунна відповідь не може розвиватися та поширюватись необмежено. Існує кілька імунологічних факторів, які швидше гальмують, ніж сприяють утворенню специфічного імунітету.
МЕХАНІЗМИ ІМУНОРЕҐУЛЯЦІЇ
Втрата антигена
Антиген — це важливий стимулятор розростання В- та Т-клітин. Тому коли концентрація антигена в організмі знижується, то паралельно зменшується інтенсивність дії стимулятора.
МЕХАНІЗМИ ІМУНОРЕҐУЛЯЦІЇ
Втрата антигена
Антиген — це важливий стимулятор розростання В- та Т-клітин. Тому коли концентрація антигена в організмі знижується, то паралельно зменшується інтенсивність дії стимулятора.
Присутність антитіла
Антитіло самостійно реґулює процес неґативного зворотного зв'язку частково шляхом нейтралізації антигена і також, мабуть, за допомогою інших механізмів. Важливим клінічним прикладом цього є введення анти-D-імуноглобуліну матерям з підвищеним ризиком резусімунізації.
Т-супрессори
Т-хелпери стимулюють утворення майже усіх ефекторних клітин і продуктів імунної відповіди, але розповсюдження Т-хелперів супроводжується з'явою підгрупи клітин ДГ4, тобто супресорних стимулюючих клітин. Далі ці клітини діють на іншу субпопуляцію Т-клітин, клітини ДГ8, які насправді виконують функцію супресії. Хоча біологічна активність Т-супресорів добре відома, їх клітинна та молекулярна біологія ще не до кінця досліджена і менше, ніж Т-хелперів. Деякі антигенні детермінанти стимулюють реакцію Т-супресорів краще, ніж активний імунітет. Якби можна було б точно визначити такі детермінанти (наприклад, ті, що пов'язані з алерґійними захворюваннями та станами гіперчутливости), то такі хвороби можна було б вилікувати шляхом зумисного стимулювання супресивних відповідей.
Структура ідіотипів
Ідіотипи беруть участь у багатьох етапах процесу імунної реґуляції. Принцип їх дії дуже простий. Вже йшлося про те, що антитіла, що їх виробляють групи В-клітин, відповідають окремій антигенній детермінанті, але мають один і той самий рецептор антигена. Він частково складається з різноманітних фраґ ментів легких та важких імуноглобулінових ланцюгів і називається ідіотипом. Ідіотип — це білок, тому він діє як антиген, а його антитіла називаються антиідіотипами.
Антитіло самостійно реґулює процес неґативного зворотного зв'язку частково шляхом нейтралізації антигена і також, мабуть, за допомогою інших механізмів. Важливим клінічним прикладом цього є введення анти-D-імуноглобуліну матерям з підвищеним ризиком резусімунізації.
Т-супрессори
Т-хелпери стимулюють утворення майже усіх ефекторних клітин і продуктів імунної відповіди, але розповсюдження Т-хелперів супроводжується з'явою підгрупи клітин ДГ4, тобто супресорних стимулюючих клітин. Далі ці клітини діють на іншу субпопуляцію Т-клітин, клітини ДГ8, які насправді виконують функцію супресії. Хоча біологічна активність Т-супресорів добре відома, їх клітинна та молекулярна біологія ще не до кінця досліджена і менше, ніж Т-хелперів. Деякі антигенні детермінанти стимулюють реакцію Т-супресорів краще, ніж активний імунітет. Якби можна було б точно визначити такі детермінанти (наприклад, ті, що пов'язані з алерґійними захворюваннями та станами гіперчутливости), то такі хвороби можна було б вилікувати шляхом зумисного стимулювання супресивних відповідей.
Структура ідіотипів
Ідіотипи беруть участь у багатьох етапах процесу імунної реґуляції. Принцип їх дії дуже простий. Вже йшлося про те, що антитіла, що їх виробляють групи В-клітин, відповідають окремій антигенній детермінанті, але мають один і той самий рецептор антигена. Він частково складається з різноманітних фраґ ментів легких та важких імуноглобулінових ланцюгів і називається ідіотипом. Ідіотип — це білок, тому він діє як антиген, а його антитіла називаються антиідіотипами.
Рецептор антигена, що розташований на антитілі ідіотипу, часто має таку саму конфігурацію та інші властивості, що і антигенна детермінанта, яка спочатку брала участь у процесі імунної реґуляції. Так, антиідіотипи використовували замість антигена при проведенні деяких експериментів.
Частина РаЬ-молекули антиідіотипу сама по собі може бути "мішенню" для специфічних антитіл, антиантиідіотипом, таким чином продовжуючи структуру ідіотипу.
Специфічні функції антиідіотипу проявляються на Т-хелперах і Т-супресорах, а також у вигляді специфічного антитіла. Антиідіотип здатен втручатися та модулювати звичайну імунну реакцію на дію окремого антигена.
ІМУНОЛОГІЧНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ
Реґуляція імунітету має дуже важливе значення для розвитку практичної медицини. Явище толерантности, тобто специфічне зниження здатности стимулювати імунну відповідь на дію відповідного антигена, вивчали протягом багатьох років. Наприклад, потенційні антигени, що досягають лімфоїдних клітин плоду протягом їх імунологічного розвитку, особливим чином су пресують дальшу відповідь на дію цього антигена, коли людина стане імунологічно зрілою. Це засіб, завдяки якому розвивається імунологічна толерантність компонентів власного організму (аутотолерантність), що дозволяє лімфоїдним клітинам розпізнавати потенційно шкідливі сторонні клітини. Таким чином, імунологічна толерантність — це те, що захищає нас від надмірного ауто (антиау то) імунітету.
ІМУНОЛОГІЧНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ
Реґуляція імунітету має дуже важливе значення для розвитку практичної медицини. Явище толерантности, тобто специфічне зниження здатности стимулювати імунну відповідь на дію відповідного антигена, вивчали протягом багатьох років. Наприклад, потенційні антигени, що досягають лімфоїдних клітин плоду протягом їх імунологічного розвитку, особливим чином су пресують дальшу відповідь на дію цього антигена, коли людина стане імунологічно зрілою. Це засіб, завдяки якому розвивається імунологічна толерантність компонентів власного організму (аутотолерантність), що дозволяє лімфоїдним клітинам розпізнавати потенційно шкідливі сторонні клітини. Таким чином, імунологічна толерантність — це те, що захищає нас від надмірного ауто (антиау то) імунітету.
Імунологічна толерантність може розвиватися іноді у людей зрілого віку, що є наслідком введення великих чи надто малих доз антигена. Крім того, антигени, які проходять через кишки, найчастіше стимулюють стан оральної толерантности. Так, деякі алерґійні захворювання, що викликані їжею, наприклад, глюте-нова хвороба, можуть розглядатись як наслідок порушення дії супресуючих механізмів імунітету організму на вплив харчових або інших кишкових антигенів.
Для успішного проведення трансплянтації необхідно стимулювати толерантність або, принаймні, супресію активного імунітету до трансплянтованого органу.