Хоча ідентифіковано понад 100 серологічних типів лептоспір, у Великобританії лептоспірозу викликають тільки Leptospira icterohaemorrhagiae, L. Hardjo і L.canicola (табл. 5.23).
Природними носіями хвороби Вейля, що спричинюється L. icterohaemorrhagiae, є щури та інші гризуни. Сеча заражених тварин містить спірохети, які, потрапивши на шкіру чи слизові оболонки людини, можуть проникнути в них. Робітники різниць і ферм, ветеринари і бездомні мають найбільший ризик заразитися. Завдяки поліпшенню умов праці лептоспіроза усе рідше зустрічається серед асенізаторів, робітників рибних підприємств і шахтарів. Іноді зараження може відбуватися під час занурювання в канали і стоячу воду. При поєднанні печінкової, ниркової і серцевої недостатностей хворі на хворобу Вейля вмирають.
Природними носіями хвороби Вейля, що спричинюється L. icterohaemorrhagiae, є щури та інші гризуни. Сеча заражених тварин містить спірохети, які, потрапивши на шкіру чи слизові оболонки людини, можуть проникнути в них. Робітники різниць і ферм, ветеринари і бездомні мають найбільший ризик заразитися. Завдяки поліпшенню умов праці лептоспіроза усе рідше зустрічається серед асенізаторів, робітників рибних підприємств і шахтарів. Іноді зараження може відбуватися під час занурювання в канали і стоячу воду. При поєднанні печінкової, ниркової і серцевої недостатностей хворі на хворобу Вейля вмирають.
Lxanicola потрапляють до організму людини від собак і свиней. Найчастіше інфекція виявляє себе асептичним менінґітом, іноді — жовтяницею і є менш тяжкою порівняно з хворобою Вейля.
Зараження L. hardjo частіше спостерігається серед робітників ферм, що контактують з великою рогатою худобою; в них інфекція може спричинити занедужання, що подібне до хронічної бруцельози. Може також розвитися асептичний менінгіт.
Середній інкубаційний період лептоспірози триває від 4 до 21 доби, в середньому 10 днів.
Клінічні ознаки
Частіше хвороба протікає безсимптомно або як легка недіагностуванна гарячка. За більш тяжких форм хвороба починається раптово головним болем, сильним болем у м'язах, гіпертермією, гіперемією кон'юнктиви, андиксією і блюванням. Іноді спостерігаються висипи або петехії, а також збільшення печінки і селезінки.
Приблизно через тиждень у крові з'являються лептоспірні антитіла. Внаслідок лізісу температура падає, але здебільшого зберігається нормальною протягом 2-3 діб. Потім у більшості хворих на кілька днів виникають гіпертермія і перехідний менінґізм, за якими настає швидке одужання. Якщо хвороба спричинена L.icterohaemorrhagiae, під час цієї фази можуть розвиватися гепатит, тубулярна некроза нирок, міокардит і менінгіт. Хвороба може проґресувати до гострої некрози печінки. Тубулярна некроза нирок може призвести до гострої ниркової недостатносте. Міокардит супроводжується тахікардією, падінням тиску крові і розширенням серця.
Загрозливими симптомами є розвиток глибокої гіпотензії, аритмії і серцевої недостатности.
Більшість хворих одужують на третьому або четвертому тижнях хвороби. Коли в патологічний процес втягуються печінка, нирки і серце, смертність від хвороби Вейля сягає 15 — 20 відсотків. Одужання настає повне.
Діагноз
Починаючи з другого тижня виявляють зростаючий титр специфічних лептоспірних антитіл. Коли в патологічний процес утягнута печінка, дослідження її функцій вказують на гепатоцелюлярну жовтяницю з елементом внутрішньопечінкової обструкції; в сечі присутні білірубін і уробіліноген. Сеча хворих на ниркову недостатність містить білок, еритроцити та целюлярні і ґранулярні циліндри; за тяжких випадків зростання вмісту крові в сечі прогресує.
Лікування
Лептоспіри чутливі до пеніциліну in vitro. Бензилпеніцилін (600 — 1200 мг кожні 6 год протягом 7 діб) ефективний за умови, що його почали давати на ранній стадії; він скорочує середню тривалість хвороби і зменшує імовірність ускладнень. Якщо лікування пеніциліном починати на пізній стадії хвороби, користи від нього мало. Тяжкохворим, в котрих розвилися некроза печінки, ниркова недостатність або аритмія і серцева недостатність, необхідно призначати підтримувальне лікування.