menu
Основи імунотерапії

В- та Т-клітини та їх популяції стимулюють імунну відповідь на дію антигенів та інших зовнішніх чинників з метою утворення специфічних антитіл і Т-клітин. Імунна реакція на дію антигенів та інших зовнішніх чинників охоплює велику кількість неантигенних специфічних ґуморальних та клітинних реакцій, а також реакцій тканин хазяїна на імунні сигнали. Згідно з цим профілактичний і терапевтичний вплив на імунітет має величезний потенціял. Існують переконливі докази того, що впровадження у практику наших знань та технологій у даній галузі буде швидким.
 
ІМУНІЗАЦІЯ
Активна імунізація
Найяскравішим та найпоширенішим на практиці прикладом імунотерапії є стимулювання захисного імунітету до багатьох інфекційних захворювань. Процес активної імунізації полягає у введенні відповідних доз щепного матеріялу, який викликатиме захисну імунну відповідь організму у вигляді сироваткових антитіл, секреторних антитіл або реактивної здатности, залежної від Т-клітин. Для подальшого розвитку напрямків імунізації з метою профілактики ще не охоплених вакцинацією захворювань дуже важливо знати природну динаміку таких захворювань. Наприклад, якщо виявлення деяких клінічних симптомів швидше пов'язане з імунною відповіддю організму-хазяїна, ніж з патогеном, необхідно докласти зусиль для стимулювання більше захисного (наприклад, IgG, IgA), ніж імунопатологічного (наприклад, IgE, Т-клітинного) імунітету.

Пасивна імунізація
Введення імуноглобуліну (найкраще людського) з відомим високим титром антибактерійних та антивірусних антитіл має важливе практичне значення для профілактики і лікування специфічних інфекційних захворювань. Це особливо актуально для лікування пацієнтів з послабленим імунітетом, наприклад, у тих випадках, коли імуноглобулін з високим титром активности антицитомегало-вірусних антитіл вводять у кістковий мозок трансплянтант-реципієнтам.

СПЕЦИФІЧНА МЕТОДА ЛІКУВАННЯ СИНДРОМІВ ІМУНОДЕФІЦИТУ
Знання точного механізму і природної динаміки захворювання має дуже важливе значення для правильного застосування методи та засобів імунотерапії, що полягають або у лікуванні шляхом трансплянтації, або у використанні тимчасових заходів, наприклад, у призначенні звичайного курсу імуноглобулінів. У процесі проведення імунологічних обстежень використовують специфічні лікарські препарати, які здатні посилювати імунні відповіді. Це так звані "ад'юванти", їх вводять разом із антигеном для того, щоб стимулювати імунну реактивність до дії антигена, який вводять одночасно. Крім того, у деяких вакцинах використовують імуномодулятори, наприклад, солі оксиду алюмінію як ад'юванти вводять разом із дифтерійним токсоїдом та правцевим анатоксином.
З розширенням досвіду використання інтерлейкінів та впровадженням нових технологій, які дозволяють підвищити рівень їх виробництва, стане можливим застосування на практиці метод специфічної молекулярної імунотерапії імунодефіцитних станів.
Недостатність стовбурових клітин при синдромі тяжкого комбінованого імунодефіциту можна усунути шляхом трансплянтації кісткового мозку. Зареєстровано, що кілька дітей жили 10 років, зберігаючи нормальні функції Т- та В-клітин. При синдромі дефіциту імуноцитів проведення трансплянтації фраґментів тимусу ембріонів людини сприяє формуванню необхідного середовища для видозмінення стовбурових клітин хазяїна у звичайні Т-клітини, внаслідок чого відбувається корекція клітинного імунодефіциту.
Гіпогамаглобулінемію лікують внутрішньовенними або внутрішньом'язовими ін'єкціями імуноглобуліну. Здебільшого призначають ін'єкції IgG, що здатний забезпечити ефективний захист проти тяжких рецидивних гнійних інфекцій. Період напіврозпаду введеного гамаглобуліну складає приблизно чотири тижні, тому, як правило, пацієнтам призначають курс щомісячних ін'єкцій дозою 100 мг/кг.

ЛІКУВАННЯ ГІПЕРЧУТЛИВОСТИ ШЛЯХОМ КОРЕКЦІЇ АНТИГЕННОЇ СТИМУЛЯЦІЇ
Зниження антигенного навантаженння
Клясичним прикладом цього процесу є застосування безалерґенової дієти. Наприклад, виключення коров'ячого молока з раціону харчування дітей, що страждають на ентеропатію, коліт або екзему, і виникнення яких пов'язане з алерґією на коров'яче молоко; призначення аглютенової дієти хворим на глютенову ентеропатію; а також суворе виключення з раціону харчування таких продуктів, як риба, яйця, арахіс, внаслідок дії яких у пацієнтів раніше спостерігалися анафілактичні реакції. Крім того, зниження антигенного навантаження має важливе значення при алерґіях дихальних шляхів. Цього досягають різними шляхами, наприклад, застосування маски при такій формі алерґійного альвеоліту у фермерів, що має назву "легеня фермера" або "легеня птахівника" у птахівників. А дітям з астмою та підвищеною чутливістю до побутового пилу рекомендують постійно змінювати постільну білизну, штори та інші побутові речі, які вбирають пил.

Гіпосенсибілізація
У людей, схильних до анафілаксії, можна знизити чутливість до різноманітних алерґенів шляхом проведення курсу підшкірних ін'єкцій антигена з поступовим підвищенням доз. Деяким пацієнтам можна призначати пилкові антигени для профілактики полінози та астми. Внаслідок дії антигена у пацієнта утворюються IgG-антитіла. Такі антитіла мають вищий авідітет до антигена, ніж IgE-антитіла, й здатні успішно змагатися за антигенні зони на пилковому або іншому алерґені. Ці IgG-антитіла називають бльокуючими антитілами. Режими гіпосенсибілізації можуть також стимулювати інші супресорні механізми, що повністю припиняють реґуляцію біосинтези IgE.
 

ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АЛЕРГІЇ ТА АЛЕРПЙНИХ РЕАКЦІЙ
Більшість таких препаратів діють на мастоци-ти та бльокують дії посередників або призводять до антагоністичного ефекту.

Кромоглікат натрію
Цей препарат гальмує виділення посередників з мастоцитів після взаємодії антигенів з IgE-антитілами. Він лише частково ефективний при профілактиці стимулювання астми під дією специфічних антигенів. Якщо астматик вдихатиме цей лікарський препарат до початку дії антигена на організм, імунітет зберігатиметься протягом декількох годин, але ефект буде значно нижчим, якщо вдихати ці ліки після дії антигена. Крім того, цей препарат дуже ефективно впливає на хворих на астму, що викликана фізичним навантаженням.

Антигістамінні препарати
Антигістаміни впливають на ті самі рецептори тканин, що і гістаміни, але вони не стимулюють функцію ефекторних клітин. Внутрішньовенні ін'єкції антигістамінового препарату сприяють відповідному швидкому зміцненню тканин. При гострій кропивниці зменшується висип, ерітема та свербіж, а при гострій бронхіяльній астмі не помічається значного покращання легеневої функції.
Нездатність антигістамінів послаблювати закупорювання дихальних шляхів, що спричинене анафілаксією, вважають наслідком високої концентрації гістаміну поряд з клітинами гладкої мускулятури. Це може також бути наслідком присутности інших медіаторів анафілактичної реакції. Наприклад, брадикінін швидко інактивується у плазмі під дією кінінази, але його вплив антигістамінами не гальмується.

Адреналін та споріднені з ним ліки
їхня дія антагоністична до дії медіаторів і за критичних умов вони впливають ефективніше, ніж антигістаміни. Адреналін, ізопреналін та амінофілін — це ефективні бронхолітичні засоби при бронхіяльній астмі та анафілаксії. Вони сприяють послабленню кропивниці, зменшують набряк, що загрожує дихальним шляхам, знижують ризик асфіксії.
Незважаючи на їхню ефективність, ці не-специфічні антагоністи мають серйозні недоліки. Вони діють на рецептори, які відрізняються від тих, що охоплюються медіаторами. Крім того, їхній вплив ніколи точно не нейтралізує дії відповідних медіаторів. Окремі дози симпатоміметичного аміну, який послаблює закупорювання дихальних шляхів, можуть призвести до тахікардії, навіть якщо амін вводити у вигляді аерозолю. Салбутамол не має таких недоліків, тому що спектр його дії вужчий, він впливає на  адренорецептори бронхів.

Кортикостероїди
Такі кортикостероїди, як преднізолон, діють протягом багатьох стадій імунної реакції, порушуючи циркуляцію лімфоцитів у замкненому середовищі та ушкоджуючи цитотоксичні ефекторні клітини. Антизапальний ефект стероїдів є наслідком того, що вони гальмують приєднання нейтрофілів до судинного епітелію у зоні запалення, а також пригнічують функції моноцитів/макрофагів, наприклад, бактериційну діяльність та реакцію на дію лімфокінів.

Імуносупресивні препарати
Процес утворення імуноглобулінів та клітинна імунна відповідь залежать від поділу лімфоїдних клітин. Тому усі лікарські препарати, що впливають на поділ клітин, вважаються потенційно імуносупресивними і спочатку розроблялися як протипухлинні засоби. Для імуносупресії використовують азатіоприн, циклофосфамід та метотрексат. Такі препарати можуть призвести до серйозних неґативних наслідків, включаючи супресію кісткового мозку та загострення латентної туберкульози, рецидиви вірусних та грибкових захворювань. Ще одним шкідливим фактором дії ліків є збільшення розповсюдження таких злоякісних пухлин, як лімфоми, що, очевидно, розвиваються внаслідок супресії імунологічного контролю тканин організму при зараженні онкогенними вірусами.
 
Циклоспорин А
Це грибковий метаболіт природного походження. Він послаблює ґуморальний та клітинний імунітет, його дія на В-клітини та Т-хелпери безпосередньо супресивна, але не цитотоксична. Клітини у фазі Go, які несуть імунологічну пам'ять відносно мікробних інфекцій, стабілізуються, і токсичність майже не діє токсично на клітини, які зазнають поділу у кишках та кістковому мозку. Циклоспорин рекомендовано призначати у дозах, що нижчі за ті, що здатні призвести до нефротоксичної дії. Тому слід реґулярно робити аналізи крови.

ПЛАЗМАФЕРЕЗ
Аферез — це загальний термін для визначення явища видалення компоненту з крові. Префікс вказує на те, який це компонент — плазма, лейкоцити або інші. Плазмаферез (заміну плазми) з успіхом проводять при міастенії та синдромі Гудпасчера. Цю методу іноді застосовують разом із цитотоксичними препаратами та кортикостероїдами для того, щоб затримати повторну синтезу антитіла.